- Головна
- Цікаві місця
- Прогулянки
- Андріївський узвіз
Андріївський узвіз

Від Контрактового майдану поведе нас до Верхнього міста найпопулярніша нині подільська вулиця — Андріївський узвіз. Одна з найдавніших, вона викликала багато суперечок серед учених стосовно її тотожності під стародавнім Боричевим узвозом. А таємниці давньої київської топографії завжди приваблюють. Отож, рушаймо Андріївським узвозом.
Давній Боричів узвіз був найкоротшим шляхом від Верхнього міста (або Князівської Гори) до торгово-ремісничого Подолу. Цей шлях переносить і у середньовіччя, коли на горі над Подолом вивищувався литовський замок. Нижня частина Узвозу розділялася на два шляхи — один ішов нинішнім Андріївським узвозом, другий — вулицею, що мала назву «Чорна грязь». Узвіз завжди був дуже крутим та незручним. Під назвою Андріївський він відомий з 40-х років XVIII ст.— у звязку з будівництвом Андріївського храму. Ця вулиця без особливих змін зберегла своє архітектурне обличчя кінця XIX — початку XX ст. Перші споруди з'явилися тут у XVII ст., під час зведення земляного бастіону Старокиївської фортеці.

Спочатку Узвіз був майже незабудованим і довго зберігав пустопорожні місця. Тут купчилися 1—2-поверхові, переважно дерев'яні, будиночки, з дворами та надвірними спорудами, що потопали в зелені садів. Ця дуже проста забудова тривалий час надавала Узвозу провінційного характеру.

Наприкінці XIX — на початку XX ст. низькі споруди поступаються «прибутковим» будинкам з розташованими на перших поверхах крамницями, відображуючи строкатість забудови часів архітектурної еклектики та модерну. На тлі міщанських будівель вирізнялись досить цікаві «прибуткові» будинки. Ось один з таких будинків під № 2Б-В.
Це багатоповерхова будівля початку XX ст. у стилі модерн з характерними фігурними виступами, що здіймаються до неба. На перший поверх цього будинку не так давно перебрався Музей однієї вулиці.
Музей Андріївського узвозу — незвичайний, не схожий ні на який інший — починався як пошуковий літературний клуб «Майстер ». Ентузіасти займалися дослідницькою роботою в архівах, бібліотеках, спілкувалися зі старожилами, мешканцями Андріївського узвозу, колекціонерами. Все це сприяло створенню унікального Музею, фонди якого налічують понад 5 тисяч експонатів: меморіальні речі історичних особистостей, оригінальні предмети старовинного побуту, меблі кінця XIX — початку XX ст., картини, старовинні книги, друковані видання часів Петра Могили, світлини, документи. Незвичайний Музей доносить дихання давніх часів, неповторний колорит колишнього Андріївського узвозу, Подолу, теплу атмосферу старого Києва. Під тихе звучання старої грамофонної платівки відвідувач, завдяки музейним експонатам, може помандрувати староподільськими вуличками, роздивитися старі будинки кінця XIX — початку XX ст., зазирнути у їхні невеличкі вікна, побачити тогочасних мешканців.
На горищі цього ж будинку, звідки відкривався чудовий краєвид, на початку 1970-х років відбулася зустріч Віктора Платоновича Некрасова з одним із київських художників, який намагався відтворити на папері і зберегти зникаючий образ старого Києва. На той час Андріївський узвіз був ще малолюдним і мало знайомий киянам, ходили ним здебільшого лише мешканці.
А напроти і трохи вище, на розі з Боричевим Током, стоїть будинок під № 3 — рожевий, увінчаний синьою банею, характерний для цегляної еклектики. Такі будинки, разом із старими деревами, подекуди вкритими омелою, створювали враження архаїки, тиші, і водночас усталеності. Нині ж забудова Узвозу, без цих старих дерев, чимало втратила. Поруч з багатоповерховими «прибутковими» будинками живуть своїм життям старші за них невисокі будиночки. Один з них — що на Андріївському узвозі № 2-4, на два поверхи, характерний для забудови другої половини XIX ст. Зведений він 1874 р. за проектом архітектора П. Спарро. Колись тут містилась затишна маленька поліклініка Червоного Хреста. А в 1930-х роках у цьому будинку розпочав свою лікарську практику у Києві майбутній видатний гомеопат Дем'ян Попов.
У будиночку на Андріївському узвозі № 2-4 Д. Попов працював до 1939 р. Тоді ж він працював іще за однією подільською адресою — у будинку на Нижньому Валу № 49. Подоляни полюбили його і називали «лікар подільський».
«Відкриттям» не лише Андріївського узвозу, а й подільської «Мекки» — будинку Михайла Булгакова, кияни завдячують письменникові Віктору Некрасову. Колись він часто ходив вимощеним старою бруківкою, засадженим американськими кленами, забудованим невеличкими будиночками Андріївським узвозом, що в'юнився серед порослих дерезою пагорбів. Закоханий у місто свого дитинства, В. Некрасов подарував нам «найкращу вулицю Києва», біля ніг якої розкинувся Поділ, а голову увінчує Андріївська церква. Він прагнув, аби кияни й приїжджі обов'язково відвідали цей мальовничий куточок старого Києма і будинок, з яким пов'язані дитинство та юність автора «Майстра і Маргарити» та «Білої гвардії» Михайла Булгакова. Місцем його дитячих розваг була Замкова гора, що нисочить над Узвозом, та подвір'я двоповерхового будинку, що недалечко від Замку Річарда.
У 1960 р. у журналі «Новьій мир» було надруковано нарис Віктора Некрасова «Дом Турбиных» з цікавою історією віднайдення у Києві адреси: Андріївський узвіз № 13, за якою мешкали улюблені герої Михайла Булгакова: «Свое посещение дома № 13 я рассматриваю как некую живую сцену, вплетенную в историю дома Турбиных». Письменник запросив своїх читачів пройтися Андріївським узвозом (у романі «Біла гвардія» М. Булгакова його названо Олексіївським), оглянути улюблені місця Майстра, зазирнути до турбінівсько-булгаківського будиночка. Тож скористаємось цим запрошенням і ми.
Будинок, що на Андріївському узвозі № 13, було зведено 1880 р. за проектом архітектора М. Гарденіна на незручній для будівництва ділянці Але будинок «пристосувався» до складного рельєфу. Власне, раніше на цій садибі існувало три будиночки, причому всі під № 13 (два збереглися, один нещодавно знесли). Ця ділянка Андріївського узвозу забудовувалась у 1860—1880 рр. Колись будинки об'єднувалися парканами з ворітьми, біля яких стояли лавочки. Тож, будинок М. Булгакова переносить нас до особливого світу староміської забудови.

Кияни бережуть пам'ять про свого славного земляка. З ім'ям Михайла Булгакова пов'язано чимало староподільських місць. У. Воздвиженському Яру, що в Кожум'яках, у будинку священика Хрестовоздвиженської церкви М. Бутовського народився М. Булгаков. У цій же церкві його хрестили 18 травня 1891 р. Хрещеним батьком майбутнього письменника був професор Київської духовної академії М. Петров.
Певний час родина Булгакових мешкала у Кудрявському провулку, в оточеному зеленим садком будиночку, що належав дочці М.Петрова. З вікон його відкривався чудовий краєвид: старокиївські узгір'я, що стрімко зриваючись, падали у глибокі байраки, старенькі будиночки винний завод, подібний до старовинного замку. А ввечері, при світлі лампи під зеленим абажуром, мрії відносили майбутнього автора «Майстра і Маргарити» кудись далеко-далеко.
Ще один київський будинок пов'язаний з ім'ям М. Булгакова. Це будинок на вул. Рейтарській, 38: «После венчания жили мьі с Мишей на Рейтарской...»,— згадувала перша дружина М. Булгакова Тетяна Лаппа.

У різних куточках Києва мешкали Булгакови, та найбільше «присутність» письменника, його дух відчуваються на Андріївському узвозі у будинку №13, де одного сонячного травневого дня 1991 р., у дні святкування 100-літ-нього ювілею М. Булгакова гостинно розчинив свої двері для відвідувачів Літературно-меморіальний музей Михайла Булгакова. У книзі відгуків хтось із відвідувачів написав: «Дякую, що можна увійти в цей дім!». Так, є такий незвичайний дім в одному із заповідних куточків древнього Києва, і його неможливо уявити собі без людини, яка колись мешкала тут, у будинку «постройки изумительной», з садком, що тулився до гори, без Михайла Булгакова, Майстра.
Напроти будиночка Булгакова, попід Флорівською горою ще збереглись подекуди дво-триповерхові будиночки. За характером вони — старокиївські, спокійні, врівноважені і легко «приборкують» рельєф. Будинки ці приблизно одного часу, двоколірного забарвлення — жовте з білими архітектурними деталями.
На правому боці Андріївського узвозу стоїть будинок № 22-Б, який належав до садиби Івана Шатрова, колись відомої в Києві людини, який був неабияким знавцем старого Києва. До цієї ж садиби входило ще кілька будинків. Садиба І. Шатрова була своєрідним художнім центром, де розміщувались майстерні іконописців, майстрів художніх інструментів, товариство художників релігійного живопису. Трохи вище, у будинку № 22-А, на розі з вулицею Воздвиженською, містився театр І. Шатрова, що на початку XX ст. був досить популярний.

Певний час у будинку І. Шатрова мешкав викладач церковної музики та співу Олександр Кошиць. І. Шатров справив на нього глибоке враження. У своїх «Спогадах» О. Кошиць про нього розповів. Цей яскравий представник патріархального побуту, як згадує Кошиць, купив собі хату у того самого Сірка, що увічнений у незабутній комедії М. Старицького «За двома зайцями». Виходячи з хати на Воздвиженську вулицю, він зупинявся на розі біля хвіртки, саме там, де полюбляла сидіти у свята Проня Прокопівна, чекаючи на Голохвастова (на розі з Андріївським узвозом).
Напроти вулиці Воздвиженської підноситься гора Уздихальниця, назва якої нагадує про часи, коли нищили поганських ідолів, і кияни зітхали і оплакували їх. Ця гора тривалий час була запустілою, забудовувати її почали лише на початку XX ст. Тоді тут з'явився найромантичніший будинок, що його згодом стали називати Замком Річарда Левове Серце.
Віктор Некрасов колись дивувався з того, що київські художники обминають такі місця, як ця гора із Замком Річарда. На жаль, ці місця назавжди втратили свою патріархальність, а сам Замок невдовзі має стати готелем «Річард».
Будинок-замок, панує над оточенням, височить над патріархальними сусідами — будинками № 17 і № 19.
Але це лише уява, адже від цього мальовничого тла майже нічого не лишилося: один будиночок знесений і замінений бетонною прибудовою до самого Замку Річарда, другий, в результаті відновлення, втратив свою первісну звичність і вже ніколи не побачити його таким, яким звикли бачити його старожили. Шкода, що не зберігся будиночок № 17, пов'язаний з ім'ям чудової людини— лікаря Ф. Г. Яновського, який був справжньою легендою Києва. Тут, на Андріївському узвозі, він почав практикувати.
Феофіл Гаврилович Яновський народився 1860 р. Він походив з роду Гоголів-Яновських (по лінії батька відомого письменника М. В. Гоголя). Батько привіз хлопця до Києва і віддав учитися до подільської прогімназії (на розі Контрактової площі і Покровської вулиці), поблизу якої, у будинку Петра І, він і мешкав. Гімназію Ф. Яновський закінчив із золотою медаллю, а згодом і медичний факультет університету св. Володимира. І на дверях будинку № 17, що на Андріївському узвозі, з'явилася табличка «Лікар Ф. Г. Яновський». До лікаря Ф. Яновського звідусіль потяглися хворі й нужденні. Він не лише лікував, а й допомагав біднякам грішми, щоб ті могли придбати ліки та їжу. Практикував він і в лазареті Києво-Подільської духовної школи.
Трохи вище на Узвозі, № 21 стоїть будинок з жовтої цегли, споруджений 1891 р. для Андріївської церкви. Зараз у ньому розмістився Музей І. Кавалерідзе, бо колись саме тут мешкав на той час мало відомий скульптор, працюючи над пам'ятником княгині Ользі. Пам'ятник, у якого постаті княгині Ольги, Кирила і Мефодія були створені І. Кавалерідзе, було відкрито 1911 р. І. Кавалерідзе був людиною всебічно обдарованою. Він був не лише скульптором, а й драматургом, кінорежисером. Навчався у художньому училищі, Петербурзькій Академії мистецтв, приватній студії в Парижі.
Колись на Андріївській горі існував Аптекарський сад. Починався він від сучасного фунікулера і майже сягав гори Дитинки. Тут вирощувались лікарські рослини. І, мабуть, ще й сьогодні на схилах сусідніх гір можна віднайти сліди тих трав з колишнього аптекарського городу. Ліхтарні стовпи, виготовлені за старовинними зразками — все це створює уявлення про колишній Андріївський узвіз.
Колись на Андріївській горі існував Аптекарський сад. Починався він від сучасного фунікулера і майже сягав гори Дитинки. Тут вирощувались лікарські рослини. І, мабуть, ще й сьогодні на схилах сусідніх гір можна віднайти сліди тих трав з колишнього аптекарського городу. Своєрідність Андріївського узвозу у поєднанні з довкіллям дуже виразна і нікого не може залишити байдужим. З майданчика, що біля підніжжя Андріївської церкви відкривається чудовий краєвид на Нижнє місто.
Зі зведенням будинку № 34 Андріївський узвіз позбавився чарівного краєвиду на Флорівську гору.
Цей будинок 1900 р. споруджений архітектором Н. Вишневським для багатої купецької родини Слинків. Шестиповерховий прибутковий будинок з двома розкішними під'їздами було збудовано у російському стилі. Він є типовим для забудови старого Києва. Через його купецьку пишність — на фасаді усього забагато, виникає бажання назвати його «кустодіївським». Бічну стіну будинку-терема звернуто до Андріївської церкви, яскраво пофарбовано; нижня — біла. І якщо підійматися знизу, вона не привертає до себе уваги, не відволікаючи її від Андріївської церкви. До всього вигадливого, дуже гармонійного поєднання архітектури оригінальних форм з рельєфом та природним ландшафтом додається майже барокова мінливість цих місць у різні пори року, коли вони стають зовсім іншими у світлі дня і в темряві ночі.
На місці Андріївського храму завжди стояли церкви. З початку XIII ст. тут була Хрестовоздвиженська церква, тоді Андріївський узвіз називався Хрестовоздвиженським. Справжню окрасу Андріївського узвозу — Андріївську церкву збудовано за проектом Б.-Ф. Растреллі у середині XVIII ст. як особисту палацову церкву дочки Петра І імператриці Єлизавети. Хоча за своїми розмірами це найменша споруда знаменитого зодчого, Андріївська церква — його найдовершеніший архітектурний витвір, що вражає гармонією архітектури та природного середовища. Сама природа створила для храму чудовий постамент. Вишукана та надзвичайно легка вносить церква своє чарівне звучання у неперевершену мелодію старого Подолу.

За проектом Б. Растреллі у Києві було зведено і царський (Марийський) палац, також для Єлизавети Петрівни. Це пов'язано з історією романтичного кохання імператриці до Олексія Розумовського.
Цікава історія перебудов храму, зміни форми бань, які неодноразово перероблялися. До останньої істотної реставрації церква мала інші бані. Оригінальні креслення Б. Растреллі тривалий час вважалися втраченими. Тільки у 1960-х роках вони були знайдені у Відні, і баням повернули первісну растреллівську форму. Андріївський храм справедливо вважається шедевром світової архітектури.
Інтер'єр Андріївської церкви також вирішений у стилі пишного бароко, навіть рококо. Акцентом інтер'єру є розкішний червоного дерева багатоповерховий іконостас із позолоченим різьбленням. Ікони вміщено у красиві різьблені рами. Пишне дерев'яне різьблення прикрашає і проповідницьку кафедру. В інтер'єрі представлено не лише XVIII ст., є дві картини XIX ст.— «Вибір князем Володимиром віри» невідомого художника та «Проповідь апостола Андрія » українського художника Платона Бориспольця.
З якого б ракурсу не роздивлятися саму Андріївську церкву — вона різна, велична, а коли дивишся на неї з пагорбів, здається, поставлена вона рукою талановитого декоратора, режисера, який задумував, ставив і розігрував багато віків незрівнянний спектакль міста.
Стоїть Андріївська церква на дуже складному рельєфі, і їй завжди загрожувала небезпека від підземних вод, можливих зсувів. Значних зусиль доводилося докладати, щоб зміцнити гору. У 1960-х рр., під час осінніх дощів, схил Андріївської гори зсунувся на кілька метрів, храму загрожувало падіння. Тоді були виконані термінові аварійні роботи. На 20 метрів у тіло гори увійшли бетонні сваї. Тепер, Андріївську гору майже повністю укріплено і, сподіваємось, що їй не загрожуватиме небезпека зсувів. Багато для укріплення гори зробив
Тут, на Андріївському узвозі № 36-38, була садиба, що і належала Андрію Миколайовичу Муравйову — відомому мандрівникові, історику, церковному письменнику, колекціонерові старожитностей, драматургу, академіку Петербурзької Академії наук, поетові.
Справді, прекрасне місце розташування Андріївського храму, якому дарували свої поезії кращі митці минулого, довкілля, яке оточувало його, за мальовничістю належить не лише до найнеперевершеніших київських красот, а й не має собі рівних у цілому світі.
1864 р. Андрій.Муравйов приїздить до Києва, маючи намір оселитися тут назавжди. Зайшов він одного разу до Десятинної церкви, аби вклонитися гробу св. Володимира. Священик вивів його з храму на вільне місце, де ще здіймався вал часів Володимира. Побачене вразило його. Ця місцевість тривалий час чекала на А. Муравйова. А. Муравйов придбав цю садибу, звів будинок з прекрасним садом на схилах мальовничого пагорба. А. Муравйов не втомлювався послідовно займатися укріпленням Андріївської гори. Він спрямовував діяльність комітету по її укріпленню, постійно дбав про це, а також чимало зусиль доклав до реставрації самого Андріївського храму — йому прикро було дивитись на занепад, у якому опинився цей чудовий Собор. Він піклувався оновленням тераси Андріївської церкви, відведенням дощової води, що руйнувала фундамент, виправленням огорожі, зведенням контрфорсу. Поспішав, аби здійснити задумане до 100-річчя Храму, дбаючи про всі деталі, щоб привести Церкву у відповідність до «искусства зодчества и значення места». У 1867 р., до ювілею, реставраційні роботи було завершено.
Муравйов обрав у Церкві й місце для свого поховання. У занедбаному підземному склепі спорудив він церкву Сергія Радонезького — свою усипальницю. Коли А. Муравйов помер у 1874 р., його ховав увесь Київ.
Садибу А. Муравйова успадкував його племінник. Він продав її чиновнику В. В. Чернишу. А 1880 р. архітектор А. Ніколаєв на цій садибі звів будинок, який згодом одержить № 36. У 1890 р. садибу та обидва будинки на Андріївському узвозі № 36 та № 38 придбав лікар М. Петровський. Помешкання у них починають знімати лікарі, тут розміщуються лікувальні заклади. З початку XX ст. у будинку N 36 містилася лікарня для дітей, а у будинку № 38 була приватна лікарня. Тут орендував помешкання лікар І. П. Воскресенський — директор та лікар Олександрівського дитячого притулку.
Цей двоповерховий будиночок, якраз напроти Андріїиської церкви,— невеликий, характерний для тутешньої забудови, жовтого пофарбування з білими архітектурними прикрасами. У його вигляді, як і скрізь на Узвозі, відчуваєтьсявплив рельєфу. Таких будиночків тут доситьбагато.
І саме тому, мабуть, Андріївський узвіз залишає свій чарівний слід у нашій пам'яті, виховуючи в нас відчуття старого міста.
Фотогалерея · 7 фото
Місце в різні епохи
-
1870-тіАндріївський узвіз і Замкова гора в 1870-хunknown photographer (1870–1880) / PastVu (uploaded by mykolatak)
-
XIX ст.Фасад будинку № 13 — майбутнього Музею Булгакова, малюнок XIX століттяQypchak (CC BY-SA 4.0) / Wikimedia Commons
-
2013Замок Річарда над вигином узвозуDmitry Rozhkov (2013, CC BY-SA 3.0) / Wikimedia Commons
-
2012Андріївська церква вночі, вид з бруківки узвозуValerii Tkachenko (2012, CC BY 2.0) / Wikimedia Commons
-
2017Вулична торгівля сувенірами й картинамиMaksym Kozlenko (2017, CC BY-SA 4.0) / Wikimedia Commons
-
2019Будинки № 20а, 20б і 22Wikipedro (2019, CC BY-SA 4.0) / Wikimedia Commons
-
2021Андріївська церква над дахами Подолу восениКонстантинъ Буркут (2021, CC BY-SA 4.0) / Wikimedia Commons
Тоді і сьогодні
Порівняй самостійно
Тягни повзунок, щоб побачити, як місце змінилося.
Повзунок


Накладення фото


Путівник
Схожі місця
Замкова гора в КиєвіЗамкова гора, одні кажуть що, це одне з найпривабливіших місць Києва, інші що, це місце для любителів гострих відчуттів, містиків, готів, сатаністів і тому подібних.
Як з'явилася Пейзажна Алея в КиєвіПейзажна алея прокладена на початку 1980-х рр.. за проектом архітектора Аврама Милецького і пролягає по лінії оборонних споруд Х-ХІІІ ст.
Як з'явилася вулиця ПрорізнаВиникла в кінці 40-х - початку 50-х рр. XIX століття (на картосхемі Києва за 1848 зображена запроектованої).
















