Що було до Леніна? Чим відоме місце вождя в Києві?
Бессарабська площа жила - і, сподіваємося, буде жити - і без пам'ятника «вождю». У її історії і крім його фігури, досить драматичних моментів.
Історія Бессарабської площі бере свій початок з середини XVI ст. Тоді площею це місце не було - тут Лютеранська громада Києва заснувала кладовище, яке закрили на початку XIX ст. у зв'язку із забудовою Хрещатика. Кладовище нагадало про себе трохи пізніше: коли на Бессарабці прокладали Міську Бессарабську трубу для відводу стічних вод, якими підтоплювався Хрещатик, робочі часто натикалися на залишки трун та скелети.
Наприкінці 1830-х рр. місцевість перетворилася на площу, тут швиденько утворився стихійний ринок. Торговцями були приїзджаючі з Бессарабії (звідки й назва), Малоросії (Галичина) і Новоросії (Херсонська, Таврійська, Катеринославська губернії) селяни. До площі вже тоді у киян сформувалося ставлення негативне, яке лише посилювалося в міру того, як навколо ринку з'являлися і непривабливі магазини і крамниці, і сотні хитаючихся без діла жебраків. Крім усього іншого площа «брала» води з Липок і з бульвару, перетворюючись періодично в гниле болото.
Першим пам'ятником на площі став пам'ятник Хмельницькому (1869 - 1881 рр.), Площа також отримала ім'я гетьмана і носила його до 1915 р.
Так колись виглядала Бессарабська площа.
Бессарабська площа до будівлі критого ринку.
Імідж площі значно покращився після появи на ній будівлі критого ринку за проектом поляка Генріха Гая в 1912 р. - самі собою зникли непривабливі магазинчики і намети, городові стали стежити за жебраками, яких раніше тут були сотні.
Золотий час площі - XIX-XX ст, коли тут побудували престижні готелі Національ, Пале-Рояль (сьогодні на його місці Мандарин Плаза) та Оріон.
Точильники за Бессарабським ринком (1930).
Торгівля на Басейній (1935).
Традиційні для урочистих моментів гасла і портрети вождів на фасаді будівлі в 30-і роки.
Готель Національ.
У зв'язку з розвитком площі як однієї з найважливіших комунікаційних точок центру Києва розвивався і бульвар, який якраз на Бессарабці і бере свій початок.
Бульвар Шевченка вперше згадується в документах від 1834 як Бульварна вулиця. З 1850 по 1869 рр. бульвар називався одночасно і Шосейним і Університетським. З 1869 по 1919 рр. його називали Бібіковським (на честь Герена-губернатора Бібікова Д. Г.). Сучасну назву бульвар носить з 1919 р.
Бурхлива забудова бульвару, а також цілеспрямоване прикрашення його липами, каштанами і, в 40-х рр. XIX ст., пірамідальними тополями пов'язана з відкриттям Київського Університету на Володимирській вулиці. За університетом вздовж бульвару розбили ботанічний сад (сьогодні - Ботанічний сад ім. Фоміна). Також у другій половині XIX ст. заклали Володимирський собор.
Бібіковський бульвар.
Пам'ятник цукрозаводчику і відомому меценату А. Бобринському (сьогодні на цьому місці пам'ятник Щорсу, а внизу вулиці Петлюри - Вокзал).
Бульвар Шевченка (1956).
Будівля Київського Університету.
Володимирський собор.
Пам'ятник Леніну з'явився тут в 1946 р. Його автор - скульптор Сергій Меркуров. Місце для пам'ятника обрано спочатку по дивним і незрозумілим багатьом киянам міркувань - у роки німецької окупації тут регулярно і масово фашисти страчували людей, і, напевно, було б куди логічніше увічнити пам'ять жертв окупації, а не комуністичного лідера, якого, за великим рахунком, можна було б поставити куди-завгодно.
Пам'ятник Леніну на бульварі Шевченка.
У народі жартували, що Леніну без пальто холодно - а пальто у нього забрав Тарас Шевченко, що стоїть в однойменному парку трохи вище по бульвару.
8 грудня 2013 року в ході масового мітингу Евромайдану пам'ятник був скинутий з постаменту і сильно пошкоджений. Відповідальність за знесення монумента взяла на себе партія Свобода. У той же час члени комуністичної партії обіцяють пам'ятник відновити.
Повалений вождь у грудні 2013