Валерій Лобановський

Валерій Лобановський народився в Києві 6 січня 1939 року. Він закінчив зі срібною медаллю київську школу № 319 (нині ліцей його імені на проспекті Валерія Лобановського), займався у футбольній школі № 1 і вступив до Київського політехнічного інституту. Як лівий нападник київського «Динамо» (1957–1964) він здобув у 1961 році чемпіонство СРСР — перше для команди не з Москви — і прославився «сухими листами» з кутового.

Головним тренером «Динамо» Лобановський був тричі: у 1973–1982, 1984–1990 і 1996–2002 роках. Під його керівництвом кияни виграли Кубок володарів кубків (1975, 1986) і Суперкубок УЄФА (1975), вісім разів ставали чемпіонами СРСР, а в 1999 році дійшли до півфіналу Ліги чемпіонів. Він тричі очолював збірну СРСР (срібло Євро-1988), а у 2000–2001 роках — збірну України. Його науковий, заснований на розрахунках підхід до гри змінив світовий футбол.

У травні 2002 року Лобановському стало погано просто на лаві запасних під час матчу в Запоріжжі; 13 травня він помер. Тренера поховали на Байковому кладовищі, посмертно присвоїли звання Героя України, а стадіон «Динамо» на Грушевського, 3 того ж року назвали його ім’ям. У травні 2003 року біля стадіону відкрили пам’ятник: Лобановський сидить на тренерській лаві, як під час гри.