Від Русі до сьогодні

Сліди поселень на київських пагорбах археологи знаходять задовго до Х століття, але справжній злет міста почався, коли воно стало осередком держави Рюриковичів. Після хрещення князь Володимир Святославич розбудував укріплене «місто Володимира» на Старокиївській горі з першою кам’яною Десятинною церквою.

Ярослав Мудрий, який княжив у Києві у 1016–1018 і 1019–1054 роках, у кілька разів збільшив укріплену територію: постали нові вали із Золотими воротами, Софійський собор, монастирі святого Георгія та святої Ірини. При Софії працювали книжники й переписувачі. Скільки людей тоді жило в Києві, точно невідомо: історики говорять про кілька десятків тисяч мешканців. Петро Толочко оцінював населення Києва XII – початку XIII століття у 45–50 тисяч, хоча сучасні археологи вважають цю цифру дещо завищеною. Так чи інакше, Київ був одним із найбільших міст тогочасної Європи.

Торговий Поділ з’єднував місто зі шляхом «із варягів у греки». З XII століття, коли Русь розпалася на князівства, за київський престол точилися війни: 1169 року Київ пограбували війська коаліції Андрія Боголюбського, 1203-го — Рюрика Ростиславича з половцями.

Після облоги 1240 року Київ на століття втратив колишню велич. У 1360-х роках місто опинилося під владою Великого князівства Литовського, а 1471 року Київське князівство ліквідували й перетворили на воєводство. Наприкінці XV століття кияни отримали Магдебурзьке право — міське самоврядування з магістратом і війтом, яке діяло аж до 1835 року.

Після Люблінської унії 1569 року Київщина відійшла до Корони Польської. На початку XVII століття Київ знову став культурною столицею: 1615 року виникла Братська школа, яку 1632-го митрополит Петро Могила об’єднав із лаврською, — так постала Києво-Могилянська колегія, пізніше академія.

Під час Хмельниччини Київ урочисто зустрів Богдана Хмельницького. У другій половині XVII століття місто перейшло під владу Московської держави — за Андрусівським перемир’ям 1667 року тимчасово, за «Вічним миром» 1686-го остаточно, — але зберігало магістрат і козацький полк. Гетьман Іван Мазепа щедро фінансував будівництво храмів, і саме тоді склався неповторний стиль українського бароко, що досі визначає силует Києва.

У XIX столітті Київ втратив рештки самоврядування — 1835 року скасовано Магдебурзьке право, — зате стрімко розбудовувався як адміністративний центр Південно-Західного краю імперії. Після великої пожежі 1811 року Поділ перепланували за регулярною сіткою вулиць, на Печерську звели нову фортецю, а Хрещатицька долина перетворилася на головну вулицю міста.

1834 року відкрився університет святого Володимира, створений як опора імперської політики після Листопадового повстання, — але саме він виховав покоління українських учених. Справжній бум принесли залізниця й цукор: родини Терещенків, Бродських, Харитоненків, Ханенків заробляли статки на цукроварнях і вкладали їх у лікарні, гімназії, храми та колекції мистецтва, які нині стали музеями.

За переписом 1897 року в Києві мешкало близько 248 тисяч людей, а до Першої світової населення зросло ще більше. Електричний трамвай, водогін, фунікулер, прибуткові будинки в стилі модерн і перші «хмарочоси» зробили Київ одним із найсучасніших міст імперії.

У березні 1917 року в Києві постала Українська Центральна Рада, яка проголосила Українську Народну Республіку, а 22 січня 1918 року — її незалежність. Упродовж наступних років влада в місті змінювалася понад десяток разів: УНР, більшовики, Українська Держава гетьмана Павла Скоропадського, Директорія, денікінці, польські війська.

1934 року столицю радянської України перенесли з Харкова до Києва. Тоді ж влада знищила десятки пам’яток — серед них Михайлівський Золотоверхий собор, — а в Биківнянському лісі таємно ховала тисячі розстріляних НКВС. Нацистська окупація 1941–1943 років обернулася трагедією Бабиного Яру, де вбили десятки тисяч євреїв, а також ромів, військовополонених, пацієнтів психіатричної лікарні, українських підпільників.

Після визволення 6 листопада 1943 року місто відбудовували: Хрещатик постав заново в стилі повоєнного неокласицизму, 1960 року відкрилося метро, виросли нові житлові масиви на лівому березі. Квітень 1986-го приніс Чорнобильську катастрофу, а кінець 1980-х — Народний рух, студентську «Революцію на граніті» і шлях до незалежності.

24 серпня 1991 року Верховна Рада в Києві ухвалила Акт проголошення незалежності України, а 1 грудня його підтвердив всеукраїнський референдум. Площу Жовтневої революції перейменували на Майдан Незалежності, з міського простору поступово зникали радянські назви й пам’ятники.

1990-ті були важкими — гіперінфляція, купони, черги, — але саме тоді Київ повернув собі втрачені святині: відбудовано Михайлівський Золотоверхий собор, Успенський собор Лаври, церкву Богородиці Пирогощі. До 10-ї річниці незалежності реконструювали Майдан і встановили монумент Незалежності.

Восени 2004 року сотні тисяч людей вийшли на Майдан проти фальсифікації президентських виборів — Помаранчева революція стала мирною перемогою громадян. Київ приймав «Євробачення» та фінал Євро-2012, розростався новими кварталами, кав’ярнями, фестивалями та IT-компаніями.

Протест, що почався на Майдані 21 листопада 2013 року після відмови влади підписати Угоду про асоціацію з ЄС, переріс у Революцію Гідності. У лютому 2014 року в центрі Києва загинули понад сто протестувальників — Небесна сотня. Інститутська вулиця, де стріляли снайпери, стала місцем пам’яті.

24 лютого 2022 року Росія розпочала повномасштабне вторгнення, і одним із головних її ударів був наступ на Київ. Українські сили зупинили ворога на підступах до міста — в Ірпені, Бучі, Гостомелі, Мощуні, — а на початку квітня Київщину було звільнено. Відтоді столиця живе під ракетними й дроновими атаками, переживає блекаути, але працює, навчається, ходить на концерти й волонтерить.

Київ свідомо позбувається імперської й радянської спадщини: перейменовано сотні вулиць і кілька станцій метро, з монумента «Батьківщина-мати» знято радянський герб, а на його місці з’явився тризуб. Місто відкриває свою історію наново — від княжих часів до сьогоднішніх героїв.