Іван Нечуй-Левицький

Іван Нечуй-Левицький (справжнє прізвище — Левицький) народився 1838 року в містечку Стеблів на Київщині в родині священника. Освіту він здобув у Києві: навчався в Київській духовній семінарії, а в 1861–1865 роках — у Київській духовній академії на Подолі, яку закінчив зі ступенем магістра, проте від церковної кар'єри відмовився.

Двадцять років Левицький учителював у гімназіях Польщі та Кишинева, а 1885 року вийшов у відставку й переїхав до Києва, щоб присвятити себе літературі. Він жив скромно, винаймаючи квартири: на Ярославовому Валу, 31 (1885–1889), понад двадцять років — у флігелі на Пушкінській (нині Євгена Чикаленка), 19 (1889–1910), далі на Володимирській та Львівській (нині Січових Стрільців). У Києві він написав «Пропащі», «Афонський пройдисвіт», «Поміж ворогами» та «Київські прохачі» (1906), а місто часто ставало тлом його повістей.

Наприкінці 1917 року письменник зламав ногу; останні тижні життя він провів у притулку для самотніх на Дегтярівській, 19, де й помер 2 квітня 1918 року. Його поховали на Байковому кладовищі. На будинку на вулиці Чикаленка, 19 встановлено меморіальну дошку, а одна з вулиць Києва носить його ім'я.