Головпоштамт

Ділянка з історією

Наріжна ділянка, де Хрещатик виходить до Майдану, була «поштовою» задовго до появи нинішньої будівлі. У першій половині XIX століття вона належала аптекарю Йоганну-Сигізмунду Ейсману, власникові цегельні, де виготовляли знамениту київську жовту цеглу, — з неї збудовано, зокрема, Червоний корпус університету. Згодом ділянка перейшла до його сина Густава Ейсмана, професора Університету святого Володимира і київського міського голови. Тут стояв триповерховий будинок з арковими вікнами, у якому містилися комерційний банк і крамниці.

Окрема поштова контора з'явилася в Києві 1775 року, а з 1849-го вона розміщувалася по сусідству — у садибі Головинського (тодішній Хрещатик, 24). У її подвір'ї стояли поштові диліжанси й карети, а 1886 року на другому поверсі запрацювала перша в місті державна телефонна станція на 60 номерів.

Недобудований і підірваний Палац зв'язку

Наприкінці XIX століття пошта й телефон переросли старе приміщення. 1908 року міська дума вирішила будувати нове, і 1912-го під керівництвом архітектора Олександра Кобелєва почалися роботи; влітку 1914 року стару садибу розібрали. Перша світова війна і революція зупинили будівництво, і понад двадцять років на Хрещатику стояв огороджений пустир.

Після перенесення столиці УСРР до Києва (1934) тут за проєктом Василя Осьмака та С. Германович звели великий Будинок зв'язку (1936–1941). Простояв він недовго: у вересні 1941 року, вже після вступу німецьких військ, радянські підривники знищили центр Хрещатика, і серед руїн опинилися і Палац зв'язку, і старий будинок Ейсмана. На місці Палацу зв'язку після війни звели будівлю, яку нині займає Держкомтелерадіо, а під новий головпоштамт віддали розчищену ділянку № 20–22.

Повоєнний «палац пошти»

Нинішній головпоштамт збудували у 1952–1958 роках у межах повоєнної відбудови Хрещатика за проєктом архітекторів Вадима Ладного, Бориса Приймака і Григорія Слуцького. Офіційно він називався Будинком Міністерства зв'язку та головпоштамту, а площа перед ним тоді мала назву Калініна.

Семиповерхова цегляна будівля з напівповерхом має Г-подібний план: два крила завдовжки близько 80 метрів, причому крило вздовж Хрещатика ледь вигнуте дугою і м'яко «веде» вулицю до площі. Наріжжя, зверненого до Майдану, акцентовано високим портиком головного входу. Фасади облицьовані світлою керамічною плиткою; на нижніх поверхах їх членують тосканські пілястри, на п'ятому–сьомому — коринфські, цоколь рустований. Класичну схему архітектори доповнили мотивами українського бароко — саме так, у дусі «національного за формою», відбудовувався весь повоєнний Хрещатик.

Трагедія 2 серпня 1989 року

Найчорніша сторінка в історії будівлі припадає на 2 серпня 1989 року. Головпоштамт тоді ремонтували, з колон портика знімали облицювання. Близько 16:20, під час зливи, коли під портиком ховалися від дощу перехожі, колони головного входу не витримали ваги й обвалилися. Загинули 11 людей (у частині джерел — 13), ще двоє дістали тяжкі травми. Основною причиною називали помилки під час ремонту: облицювальна плитка разом із цементним шаром працювала як єдине ціле з колонами, і її демонтаж послабив конструкцію; згадували також підземні роботи під площею. Портик відновили у 1990-х, одночасно реконструювавши інтер'єр першого поверху. Довкола катастрофи досі ходять міські легенди — про них ми розповідаємо в окремій статті.

Свідок революцій і пошта воєнного часу

Розташування на Майдані зробило головпоштамт учасником новітньої історії. Восени 2004 року учасники Помаранчевої революції списали його колони і стіни гаслами, назвами своїх міст і датами виборів; частину графіті вирішили зберегти, накривши оргсклом. Узимку 2013–2014 років біля будівлі працювала «Пошта Майдану», через яку мешканці наметового містечка листувалися між собою, — сьогодні про неї нагадує стенд Національного музею Революції Гідності біля входу.

У 2020–2021 роках «Укрпошта» заявляла про намір продати будівлю, однак головне поштове відділення країни з індексом 01001 залишається на Хрещатику, 22. Після початку повномасштабного вторгнення 2022 року поштамт продовжував працювати, а до нього вишиковувалися довгі черги по нові марки, що стали символами опору. Зайти всередину варто й заради інтер'єрів: просторих операційних залів, гранітних обрамлень і вітражів.