Хрещатик

Від Хрещатої долини до головної вулиці

Там, де нині пролягає найвідоміша вулиця Києва, ще наприкінці XVIII століття була лісиста долина зі струмком, що витікав з озерця на місці сучасного Майдану і біг до Либеді. У давнину ці місця звали Перевісищем: тут розставляли сітки-перевіси на птахів і дрібного звіра. Пізніше в документах трапляються назви «Євсейкова долина» і «Хрещата долина» — від неї, як вважає більшість дослідників, і походить слово «Хрещатик». Версій щодо його значення кілька: від ярів, що перехрещували долину, або від урочища біля Дніпра, пов'язаного з хрещенням киян.

Долина мала одну важливу перевагу: вона з'єднувала всі три частини тодішнього міста — Поділ, Печерськ і Верхнє місто. Коли 1797 року до Києва перевели Контрактовий ярмарок, міська влада почала роздавати тут ділянки під забудову. Одним із перших мурованих будинків став палац поміщика Онуфрія Головинського. У 1830–1840-х роках долину засипали й розпланували, а вже за кілька десятиліть Хрещатик перетворився на ділову вулицю з банками, крамницями, готелями й редакціями газет.

Вулиця банків, пасажів і трамваїв

Друга половина XIX — початок XX століття — час, коли Хрещатик набув столичного розмаху. У 1874–1876 роках на Хрещатицькій (згодом Думській) площі за проєктом архітектора Олександра Шіле звели будинок Міської думи зі шпилем і фігурою архистратига Михаїла. Поруч постали Біржа, готелі «Національ» і «Гранд-Готель», прибуткові будинки з вітринами на перших поверхах. Тут з'явилися газове, а потім електричне освітлення, перші в місті телефони; в 1890-х Хрещатиком пішов електричний трамвай — Київ став першим містом Російської імперії, де він курсував регулярно.

У 1913–1914 роках страхове товариство «Росія» збудувало за проєктом Павла Андреєва Пасаж — вулицю-коридор між двома корпусами з крамницями й квартирами, яка досі веде з Хрещатика до вулиці Заньковецької. Поруч, на розі Інститутської, 1912 року виріс одинадцятиповерховий будинок Гінзбурга — перший київський хмарочос. У 1923–1937 роках вулиця офіційно називалася на честь більшовицького дипломата Воровського, а трамвайну лінію в 1930-х замінили тролейбусом і розширили проїжджу частину.

Вересень 1941-го

Через п'ять днів після вступу німецьких військ до Києва, 24 вересня 1941 року, на розі Хрещатика і Прорізної вибухнув будинок універмагу «Дитячий світ». Слідом один за одним злітали в повітря інші будівлі: їх заздалегідь замінували співробітники НКВС, які відступали з містом. Пожежа, яку не було чим гасити, бо водогін теж підірвали, тривала кілька днів. Від старого Хрещатика лишилися руїни — загинули Дума, Біржа, «Національ», будинок Гінзбурга, сотні будинків на прилеглих вулицях. Окупаційна влада перейменувала вулицю на Айхгорнштрассе, а після звільнення міста в листопаді 1943-го кияни виходили сюди розбирати завали. Павло Тичина написав тоді рядки, які згодом стали піснею:

Люба сестронько, милий братику,
Попрацюймо на Хрещатику!

Повоєнний ансамбль

Конкурс на відбудову оголосили вже 22 червня 1944 року. Проєктів було понад два десятки, остаточний варіант 1948 року доручили групі Олександра Власова, а втілював його головний архітектор Києва Анатолій Добровольський. Хрещатик став удвічі ширшим: один її бік підняли приблизно на два метри, перед будинками висадили каштановий бульвар, а забудова отримала характерні для повоєнного сталінського неокласицизму масивні фасади, облицьовані світлою керамікою, з баштами, арками й колонадами. У 1952–1957 роках постала будівля Київради, поруч — головпоштамт, житлові будинки з крамницями на перших поверхах. Окремі деталі так і не реалізували: після постанови 1955 року «про боротьбу з надмірностями» шпиль на одному з будинків укоротили, а завершення готелю «Москва» на Майдані зняли зовсім. Зі старої забудови вціліли тільки окремі споруди — передусім кварталу біля Бессарабки.

У 1960 році під вулицею відкрилася станція метро «Хрещатик». Вулиця жила демонстраціями й парадами — і знала тиху відвагу: 5 листопада 1968 року біля будинку № 27 на знак протесту проти русифікації та придушення Празької весни підпалив себе ветеран УПА Василь Макух. А 1 травня 1986 року, через кілька днів після аварії на ЧАЕС, влада не скасувала першотравневої демонстрації, і тисячі киян пройшли Хрещатиком під радіоактивним дощем.

Хрещатик незалежний

24 липня 1990 року над будівлею Київради вперше офіційно підняли синьо-жовтий прапор. Відтоді Хрещатик — місце парадів до Дня Незалежності й водночас головна сцена протестів: «Україна без Кучми», Помаранчева революція, Революція Гідності, коли вулицю перегородили барикади й намети. 8 грудня 2013 року демонстранти повалили пам'ятник Леніну на Бессарабській площі, що завершує Хрещатик. З кінця 1990-х вулицю у вихідні та святкові дні перекривали для транспорту, і вона перетворювалася на пішохідний бульвар.

Після 24 лютого 2022 року паради скасували. Натомість у серпні 2022-го і 2023-го на Хрещатику виставляли знищену російську техніку — ту, якою окупанти, за повідомленнями розвідки, сподівалися «пройти парадом» по Києву. У травні 2025 року біля Прорізної відновили наземний пішохідний перехід, якого тут не було з 1968-го, а з 23 вересня 2025 року щоранку о 9:00 рух на Хрещатику зупиняють на загальнонаціональну хвилину мовчання.

Як гуляти

Найкраще пройти вулицю від Європейської площі до Бессарабки, звертаючи у двори та пасажі: Пасаж із пам'ятником Владиславу Городецькому, сквер біля Київради з «протитанковим» погруддям Шевченка, будинок із зіркою (колишній кінотеатр «Дружба»), Центральний універмаг. Наприкінці — Бессарабський ринок і квартал старих готелів, які пережили 1941 рік: тут найкраще видно, яким був Хрещатик до війни.