Володимирський собор

Собор до 900-ліття хрещення

1852 року московський митрополит Філарет запропонував звести в Києві великий храм на честь князя Володимира, приурочений до майбутнього 900-ліття хрещення Русі. Пожертви збирали по всій імперії, і до 1859 року фонд досяг ста тисяч карбованців. Києво-Печерська лавра подарувала мільйон цеглин. Перший проєкт петербурзького архітектора Івана Штрома передбачав хрестоподібний храм із тринадцятьма банями. Через брак грошей єпархіальний архітектор Павло Спарро зменшив його, прибравши бічні нави і залишивши сім бань. Нагляд за будівництвом доручили Олександрові Беретті, який теж вніс до проєкту зміни.

Перший камінь заклали 15 (27) липня 1862 року, у день пам'яті князя Володимира. До 1866 року стіни довели до бань, але раптом вони, а слідом арки й склепіння, тріснули: у розрахунках переробленого проєкту виявилися помилки. Роботи зупинилися майже на десятиліття. Після того як 1875 року Олександр II побачив покинутий будмайданчик, із Петербурга викликали Рудольфа Бернгарда. Він перерахував навантаження і запропонував підперти стіни бічними навами з контрфорсами. 1876 року будівництво відновив київський архітектор Володимир Ніколаєв, і 1882 року собор завершили. Висота до хреста центральної бані — 49 метрів.

Артіль Прахова: Васнецов, Нестеров, Врубель

Розписи тривали ще чотирнадцять років, з 1885 до 1896-го, під загальним керівництвом мистецтвознавця Адріана Прахова. Головну наву і вівтарну апсиду розписав Віктор Васнецов: його Богородиця з Немовлям у консі апсиди стала найвідомішим образом собору, а «Хрещення Володимира» й «Хрещення киян» поєднують ікону з історичним полотном. Михайло Нестеров виконав іконостаси бічних нав, «Різдво» і «Воскресіння» на хорах та образи святих, зокрема Варвари, Бориса і Гліба. Павло Свєдомський написав «Дні творіння», «Таємну вечерю» й інші євангельські сцени, Вільгельм Котарбінський — низку композицій і декоративних плафонів. Михайло Врубель, чиї ескізи головних розписів не прийняли, виконав частину орнаментів. Над собором працював і Микола Пимоненко.

Мозаїки виготовили венеційські майстри, іконостас вирізали з каррарського мармуру, а бронзові двері головного входу прикрашають рельєфи святих Ольги і Володимира. Собор освятили 20 серпня 1896 року в присутності імператора Миколи II.

Радянська доба

1929 року влада ухвалила закрити собор і влаштувати в ньому антирелігійний музей, а п'ятитонний дзвін зняли. Знесення храм уникнув, хоча до війни в ньому діяв музей. Під час німецької окупації храм знову відкрили, і після війни він уже не зачинявся, ставши кафедральним собором Українського екзархату Російської православної церкви. Для іноземних туристів це була одна з небагатьох діючих православних церков СРСР, куди можна було вільно зайти. Сюди ж перенесли мощі великомучениці Варвари з Михайлівського Золотоверхого монастиря ще до його знищення. Нині в соборі покояться також мощі святителя Макарія, митрополита Київського.

Після 1992 року

Після розпаду СРСР собор став головним храмом Української православної церкви Київського патріархату й об'єктом гострих суперечок із церквою, підпорядкованою Москві. Від грудня 2018 року це кафедральний собор Православної церкви України. Майже півстоліття тут служив Філарет (Денисенко), за яким 2019 року Синод ПЦУ закріпив довічне право звершувати тут богослужіння. Він помер у березні 2026 року на 98-му році життя. Після кількаденного прощання в Михайлівському Золотоверхому соборі труну з тілом ходою перенесли через Софійську площу, а 22 березня 2026 року патріарха поховали в крипті Володимирського собору. 2026 рік став і ювілейним: минуло 130 років від освячення храму.

Що роздивитися

Зайшовши, зупиніться в центрі й подивіться на вівтар: Богородиця Васнецова ніби виходить назустріч зі сріблясто-золотого тла. Ліворуч і праворуч на стінах головної нави — «Хрещення Володимира» і «Хрещення киян». Під склепіннями бічних нав шукайте «Дні творіння» Свєдомського, а на іконостасі — тендітні образи Нестерова. Не пропустіть рельєфні бронзові двері і, якщо дозволяє служба, раку з мощами святої Варвари. Ввечері, коли вмикають архітектурне підсвічування, жовті фасади і сині з золотом бані добре видно з бульвару Шевченка.