Замок Барона

Садиба генеральші Калити і новий власник

Ділянку на розі Великої Підвальної (нинішнього Ярославового Валу) та Театральної (тепер вулиця Лисенка) у 1857 році отримала Ганна Калита, дружина генерал-лейтенанта Тараса Калити, начальника артилерійських гарнізонів Київського військового округу. Місто дало їй цю землю в обмін на садибу на Печерську, яку знесли через будівництво Нової фортеці. У 1858–1861 роках тут постав двоповерховий наріжний особняк, фасадом на Театральну; він зберігся й донині (вул. Лисенка, 2).

У листопаді 1892 року садибу купив поміщик Михайло Підгорський. Київ саме переживав будівельну лихоманку, і новий власник, узявши під заставу дві позики в Київському земельному банку, вирішив звести поруч зі скромним особнячком прибутковий будинок — такий, щоб його не можна було переплутати з жодним іншим.

Казковий замок інженера Добачевського

Проєкт замовили інженеру Миколі Добачевському. Будинок звели у 1896–1898 роках, і на тлі тогочасного Ярославового Валу він виглядав як гість із середньовічної Франції: червона цегла, вежа з гострим шпилем, стрілчасті вікна, химерні балкони. Дослідники вважають, що зодчий стилізував споруду під французький замок раннього Відродження, де готика ще виразно звучить, але вже переплітається з ренесансними мотивами. Звідси й вигадки, ніби проєкт Підгорський замовив у Франції.

Найбільше перехожих зупиняють дві крилаті постаті над брамою, що підтримують еркер, — їх називають то демонами, то химерами. Автори книжки «Київ у стилі модерн» бачать у них переосмислений образ сфінкса: замість лев'ячого тіла з жіночою головою тут крилата істота з головою лева і тілом чоловіка. На склепінні проїзду серед виноградної лози сидять маленькі дракони, а на дворовому фасаді, між вензелями власника, ховається рогатий Пан. На порозі парадного входу гостей зустрічає мозаїчний напис «Salve» («Вітаю»), викладений у техніці терацо, а парадні сходи прикрашають алебастрові фігурні балясини.

Будинок мав чотири поверхи з боку вулиці і сім — з боку двору. На другому й третьому поверхах розташовувалися десятикімнатні квартири зі стелями в ліпнині та кахляними грубами київської фабрики Йосипа Анджейовського; кухні й кімнати прислуги виходили у двір і мали окремі чорні сходи.

Кондитерська, кінематограф і Масарик

Перший поверх здавали під крамниці. 1898 року газети рекламували тут кондитерську й кав'ярню «A la porte d'Or» («Біля Золотих воріт») з англійськими бісквітами, вафлями власної фабрики та електричним освітленням. 1907 року садибу за 200 тисяч рублів купив дворянин Карл Ярошинський, який прикупив і сусідні ділянки на Театральній. У 1912 році чех Йозеф Петраш відкрив на першому поверсі кінематограф «Унікат» на сто місць. Навесні 1915 року власником став «цукровий король» Лев Бродський, який сам тут не жив, а здавав приміщення.

У 1917 році в будинку працювала київська філія Чехословацької національної ради. Збереглася світлина її пленарного засідання в грудні 1917 року, зроблена у дворі «будинку на Підвальній вулиці, 1»; серед учасників — професор Томаш Масарик, майбутній перший президент Чехословаччини. У 1918 році кілька кімнат винаймала редакція газети «Наша думка». Після приходу радянської влади будинок націоналізували, квартири стали комунальними, а в наріжному особняку розмістилися міліція і військова комендатура.

Звідки взявся «барон»

Жоден барон тут ніколи не жив. Назва «Замок барона» перекочувала з іншої адреси: справжній неоготичний особняк барона Рудольфа Штейнгеля, залізничного магната, стоїть на Бульварно-Кудрявській, 27, на території Інституту травматології та ортопедії. Родина Штейнгелів мала садибу й на Ярославовому Валу, 3, по сусідству, тож міська легенда легко «переселила» барона в найефектніший будинок кварталу. Інша легенда пов'язує напис «Salve» з однойменною маркою цигарок і таємничим графом, який нібито збудував замок для коханої, — документальних підтверджень цьому немає. У літературі будинок також називають «Притулком лицаря», а письменниця Лада Лузіна оселила у вежі героїнь циклу «Київські відьми».

Будинок сьогодні

З 1986 року будинок перебуває на обліку як пам'ятка архітектури та містобудування і пам'ятка мистецтва місцевого значення. Він у приватній власності, мешканців відселено, і споруда роками чекає на реставрацію. У 2014 році суд, скориставшись юридичною прогалиною, визнав, що будинок не внесено до сучасного реєстру пам'яток; міська влада і Міністерство культури заявили про повернення охоронного статусу. Інтер'єри відкривають хіба що на окремих екскурсіях, але й ззовні «замок» варто роздивитися уважно — найкраще з протилежного боку Ярославового Валу, звідки видно вежу, еркер на крилатих постатях і браму з різьбленими стулками.