Будинок з котами

Прибутковий будинок генерала Ягимовського

Гоголівська вулиця (до 1902 року — Кадетський провулок) лежить на колишній Солдатській слобідці, де в XIX столітті селилися нижні військові чини. На початку XX століття тут один за одним виростали прибуткові будинки, але жоден із них не схожий на будинок № 23. Його звели 1909 року для генерал-майора Фердинанда Ягимовського (у частині джерел його називають полковником Федором Ягимовським). Вийшовши у відставку, він вирішив забезпечити собі старість доходом від квартир, які здаватимуться в найм.

Проєкт виконав київський цивільний інженер Володимир Безсмертний (1861–1940), який понад чверть століття очолював губернський будівельний відділ, а в 1920-х роках обіймав посаду головного архітектора Києва. Через незвичний декор кияни довго приписували будинок Владиславу Городецькому, авторові Будинку з химерами. Проте архівні документи, вивчені під час історико-архітектурного дослідження 1999 року, підтвердили авторство Безсмертного. Городецький до цієї споруди стосунку не мав.

Готичний фасад-ширма

Мистецтвознавці відносять будинок до рідкісного для Києва неоготичного напряму модерну. Безсмертний «наклав» на звичайне раціональне планування прибуткового будинку фасад-ширму з романо-готичними формами: кутовий еркер-башту з машикулями, вікна-біфорії й трифорії, гострі щипці-вімперги, фіали. Від модерну тут асиметрія фасаду і кілька великих, підкреслено пластичних деталей. Кожне вікно й кожен балкон оформлено по-різному. Будинок має Т-подібний план, чотири поверхи з боку вулиці та п'ять із боку двору; квартири вийшли незручними — вузькі витягнуті кімнати, мало світла.

Зелений колір фасаду з білим декором, який робить будинок таким помітним, з'явився пізніше. На світлинах 1970-х років він ще світлий, «цегляний».

Коти, сови і чорт під дахом

Свою назву будинок отримав завдяки двом котам, які вже понад сто років сидять обабіч великого напівкруглого вікна першого поверху: вигнуті спини, зелені очі, червоні роти. Біля входу на мешканців дивляться сови, на обрамленнях вікон і балконів — чоловічі маскарони, кожен з індивідуальними, майже портретними рисами. Над головним вікном химери тримають увінчаний короною картуш із монограмою, а композицію вінчає фантастична істота, яку кияни називають чортом.

Дослідники читають цей набір по-різному. Одні бачать у ньому «гру в середньовіччя» і лубочну казку, інші — містико-гумористичну фантазію з «бісом-домовиком» і котами-скарбничками. Міська легенда пояснює все простіше: сови уособлюють мудрість, а коти стережуть затишок і добробут дому від злих намірів чорта. Через таке товариство будинок мав славу «неблагополучного», а ще його прозвали Будинком Кощія — за прізвищем зодчого, Безсмертний, як у казкового Кощія.

Мешканці

У 1917–1920 роках тут жив Степан Тимошенко — один із засновників Української академії наук, згодом всесвітньо відомий учений-механік, професор Стенфордського університету, якого називають батьком сучасної інженерної механіки. 1995 року на фасаді встановили бронзову пам'ятну дошку роботи скульптора Мар'яна Савельєва та архітектора В. Приходька; у лютому 2016 року її викрали. Мешкав у будинку й історик та етнограф Микола Левченко.

Будинок сьогодні

Будинок добре пережив XX століття, хоча ремонт 1970-х років знищив більшість автентичних інтер'єрів. Він має статус пам'ятки історії та архітектури. Квартири у приватній власності, на першому поверсі працює юридична фірма, тож усередину не потрапити. Але головне тут і так на фасаді: найкраще роздивлятися його з протилежного тротуару Гоголівської, а потім підійти ближче до вікна з котами. Звідси недалеко до Бульварно-Кудрявської та Лук'янівки, тож будинок легко поєднати з прогулянкою Старим Києвом.