Аскольдова могила

Легенда про Аскольда

За «Повістю минулих літ», 882 року новгородський князь Олег хитрощами виманив київських князів Аскольда і Діра на берег Дніпра й убив їх. Аскольда поховали «на горі, яка нині зветься Угорське», де згодом стояв двір Ольми і церква Святого Миколая. Літописне Угорське урочище — місце, де, за переказом, стояли табором угри на шляху до Дунаю, — з XVIII століття ототожнюють саме з цим схилом над Дніпром. Через це церкву Святого Миколая вважали спорудженою на могилі Аскольда, який нібито прийняв хрещення з іменем Микола. Чи справді князь похований тут, достеменно не відомо, але назву «Аскольдова могила» закріпили XIX століття, роман Михайла Загоскіна та опера Олексія Верстовського.

Не пізніше XV століття на схилі виник Пустинно-Микільський монастир. Наприкінці XVII століття гетьман Іван Мазепа збудував для нього на горі новий великий собор, і більшість братії перебралася туди, а внизу лишилися дерев'яна Миколаївська церква та монастирський цвинтар.

Ротонда Меленського

Нинішню церкву збудував 1809 року воронезький купець Самійло Мещеряков на згадку про дружину, поховану на Аскольдовій могилі. Проєкт склав міський архітектор Андрій Меленський — автор багатьох споруд класичного Подолу. Він поставив тут невелику двоповерхову ротонду в стилі ампір з колонадою тосканського ордеру, пласкою банею і ліхтарем; освятили храм 1 вересня 1810 року. У нижньому, напівпідвальному ярусі передбачили крипту для поховань. 1847 року церкву збиралися знести разом із цвинтарем — поруч прокладали дорогу до Ланцюгового мосту, — але імператор Микола I, оглянувши храм, наказав його полагодити й залишити.

Некрополь, якого більше немає

У XIX — на початку XX століття Аскольдова могила була одним із найпрестижніших цвинтарів Києва. Тут ховали професорів і лікарів, акторів і купців, військових — від ветеранів 1812 року до льотчика Петра Нестерова, загиблого 1914-го. Тут лежали меценат Василь Тарновський, засновник київського театру Микола Соловцов, банкіри й фабриканти. У березні 1918 року на Аскольдовій могилі урочисто перепоховали студентів і гімназистів, які загинули в бою під Крутами.

1919 року більшовики закрили цвинтар, а 1934-го почали його ліквідацію. Склепи й надгробки зруйнували, лише кілька поховань перенесли на інші цвинтарі — зокрема Нестерова на Лук'янівське, Соловцова на Байкове. Церкву 1936 року переробили на ресторан, а 1938-го архітектор Петро Юрченко перебудував її на парковий павільйон: замість бані з'явилася відкрита іонічна колонада. Тоді ж знесли дзвіницю й огорожу. Так виник радянський парк, і до кінця 1990-х кияни знали цю споруду просто як «ротонду».

Повернення храму і нові поховання

1992 року церкву передали громаді Української греко-католицької церкви. У 1997–1998 роках її відреставрували за проєктом Володимира Хромченкова з відновленням первісного вигляду, і в травні 1998 року храм освятив тодішній екзарх Любомир Гузар. 23 червня 2001 року саме сюди першим приїхав помолитися Папа Римський Іван Павло II під час свого візиту в Україну. У 2016–2017 роках коштом парафії поруч збудували нову дзвіницю на 51 дзвін; на схилі стоїть хрест у пам'ять героїв Крут, а біля входу — знак на честь 1100-ліття проходу угрів повз Київ.

З 2014 року Аскольдова могила знову стала місцем поховання. Тут лежать Герой Небесної сотні Олександр Клітинський, боєць батальйону «Донбас» Марко Паславський, командир батальйону «Вовки Да Вінчі» Дмитро Коцюбайло, військовий льотчик Андрій Пільщиков, активіст і військовий Павло Петриченко. Петиція про створення тут Національного пантеону героїв 2023 року зібрала потрібні 25 тисяч підписів, але офіційного рішення поки немає — фактично ж Аскольдова могила вже стала місцем пам'яті загиблих у російсько-українській війні.

Як оглядати

Парк розкинувся на крутих схилах між Дніпровським узвозом, вулицею Івана Мазепи і Маріїнським парком. Від Паркової дороги до ротонди веде алея, а вище в'ються стежки з краєвидами на Дніпро. Біля церкви ще можна знайти поодинокі уламки старих надгробків і єдиний вцілілий склеп, перетворений на каплицю. Біля могил загиблих воїнів поводьтеся стримано: сюди щодня приходять рідні та побратими.