Бабин Яр

Урочище на околиці Києва

Бабин Яр — глибокий яр із відрогами на північно-західній околиці старого Києва, між Лук'янівкою, Сирцем і Куренівкою. Уперше його згадано 1401 року: тоді власниця цієї землі продала її домініканському монастирю. До Другої світової війни тут були пустирі, Лук'янівські цвинтарі — православний, єврейський, караїмський — і військове стрільбище. За кілька днів восени 1941 року назва урочища стала одним із символів Голокосту.

29–30 вересня 1941 року

Німецькі війська увійшли до Києва 19 вересня 1941 року. 24 вересня на Хрещатику почалися вибухи будинків, замінованих радянськими підривниками перед відступом; окупанти використали їх як привід для розправи з єврейським населенням. 28 вересня містом розклеїли наказ: усім євреям Києва з'явитися наступного ранку з документами, грошима й теплими речами до перехрестя Мельникової та Дегтярівської вулиць, біля цвинтаря. Люди думали, що їх вивозитимуть.

Біля яру в них відбирали речі й документи, змушували роздягатися і групами виводили на край урвища під кулеметний вогонь. За два дні, 29 і 30 вересня, зондеркоманда 4а айнзацгрупи C під командуванням Пауля Блобеля за участі батальйонів німецької поліції порядку розстріляла, за власним звітом, 33 771 людину. Це один із наймасовіших одноразових розстрілів за всю історію Голокосту. Серед тих небагатьох, хто вибрався з яру живим, була актриса Діна Пронічева; її свідчення пізніше лягли в основу документального роману Анатолія Кузнєцова «Бабин Яр».

Два роки вбивств

Розстріли тривали до самого відступу окупантів восени 1943 року. Тут убивали ромів, радянських військовополонених, моряків Дніпровського загону, пацієнтів психіатричної лікарні імені Павлова, заручників, підпільників, членів ОУН — серед них поетесу Олену Телігу та її чоловіка Михайла, редактора Івана Рогача. Поруч діяв Сирецький концтабір. Загальну кількість жертв Бабиного Яру історики оцінюють у 70–100 тисяч осіб; за підрахунками Віталія Нахмановича, близько 65–70 тисяч із них — євреї.

Улітку 1943 року, коли фронт наближався, нацисти намагалися знищити сліди злочину. В'язнів Сирецького табору змусили розкопувати могили й спалювати тіла, а попіл розсіювати довкола. У ніч на 29 вересня 1943 року в'язні підняли повстання; врятуватися вдалося приблизно п'ятнадцятьом.

Пам'ять, яку намагалися стерти

Радянська влада десятиліттями замовчувала, що більшість жертв Бабиного Яру — євреї. Наприкінці 1940-х — у 1950-х роках яр засипали пульпою з цегельних заводів, щоб прокласти дороги й розбити парк. 13 березня 1961 року дамба не витримала, і вал рідкого бруду накрив Куренівку; офіційно повідомили про 145 загиблих, сучасні дослідники говорять про півтори тисячі. Того ж 1961 року Євген Євтушенко написав вірш «Бабин Яр», а наступного Дмитро Шостакович поклав його в основу Тринадцятої симфонії.

29 вересня 1966 року в урочищі відбувся неофіційний мітинг пам'яті, на якому виступили Іван Дзюба та Віктор Некрасов. Пам'ятник з'явився лише 1976 року — бронзова група «радянським громадянам і військовополоненим», на якій слово «євреї» не згадано. 29 вересня 1991 року, до 50-х роковин, біля колишнього єврейського цвинтаря встановили пам'ятник у формі Менори. Відтоді в урочищі з'явилося понад два десятки пам'ятних знаків: дітям, ромам, членам ОУН, Олені Телізі, остарбайтерам, жертвам Куренівської трагедії.

Заповідник і меморіальний центр

2007 року уряд створив Національний історико-меморіальний заповідник «Бабин Яр». Від 2016 року на його території працює й приватний фонд — Меморіальний центр Голокосту «Бабин Яр». Він збирає імена жертв і виконавців та створив у парку кілька інсталяцій. 2021 року відкрили Символічну синагогу швейцарського архітектора Мануеля Герца — дерев'яну споруду, що розкривається, як книжка, з розписами за мотивами старих синагог Поділля й Галичини. 6 жовтня 2021 року, на заходах до 80-х роковин, президенти України, Німеччини та Ізраїлю відкрили «Кришталеву стіну плачу» Марини Абрамович — стіну завдовжки близько 40 метрів з антрациту, з якої виступають кристали кварцу. Початковий задум центру, частково фінансований російськими бізнесменами, викликав критику науковців; після 2022 року кілька його спонсорів опинилися під санкціями й вийшли з проєкту. Музей центру досі не збудовано.

1 березня 2022 року російська ракета влучила в Київську телевежу, яка стоїть поруч з урочищем. Загинули п'ятеро випадкових перехожих, вибухи пошкодили територію меморіалу. 2023 року документи про Бабин Яр із семи українських архівів внесли до реєстру ЮНЕСКО «Пам'ять світу».

Як відвідати

Урочище відкрите цілодобово, і для багатьох киян це звичайний парк. Тож пам'ятайте, що йдете кладовищем без могил. Від станції метро «Дорогожичі» Дорога скорботи веде до Менори. Звідти алеями можна пройти до Символічної синагоги, «Кришталевої стіни плачу», радянського монумента над самим яром і пам'ятника Олені Телізі. За юдейською традицією біля пам'ятників залишають камінці. Щороку 29 вересня тут проходять дні пам'яті.