ВДНГ

Виставка на місці Червоного Трактиру

Рішення збудувати в Києві республіканську сільськогосподарську виставку ухвалили 1949 року. Для неї відвели велику ділянку на краю Голосіївського лісу, там, де кілька століть стояло село Червоний Трактир. Колись тут була поштова станція з корчмою й стайнями на старому шляху з Києва на Васильків. Будівництво тривало з 1952 до 1958 року. Комплекс проєктував інститут «Дніпромісто», серед авторів були архітектори Борис Жежерін, Віталій Орєхов, І. Мезенцев, Анатолій Станіславський, Д. Баталов та інженер С. Малкін.

Виставку урочисто відкрили 6 липня 1958 року. За радянських часів назва кілька разів змінювалася, але в міській мові закріпилося коротке ВДНГ — Виставка досягнень народного господарства УРСР. Після 1991 року комплекс став Національним комплексом «Експоцентр України», а абревіатура ВДНГ повернулася як бренд у 2010-х.

Головний павільйон і центральна площа

Композиційний центр ансамблю — Головний павільйон, який спроєктував Борис Жежерін. Це урочистий палац із дугоподібним колонадним фасадом, над яким здіймається ротонда зі шпилем, увінчаним зіркою. До нього від пропілеїв головного входу веде алея з фонтанами, а довкола центральної площі симетрично стоять павільйони № 2–10 з портиками різних класичних ордерів, ліпними гербами, снопами й барельєфами доярок, пастухів і робітників. Це характерний зразок повоєнного радянського неокласицизму, який часто називають «сталінським ампіром».

16 листопада 2021 року уряд надав Головному павільйону та головному входу статус пам'яток національного значення. Ще близько двадцяти споруд, серед яких павільйони навколо площі, колишні кафе «Весна» й «Літо», оранжерея, кіоски, фонтани й водонапірна вежа, мають статус пам'яток місцевого значення.

Модерністські павільйони і радянська вітрина

Від кінця 1950-х і до 1991 року виставка була головною вітриною республіки: «рекламною агенцією держави», як тепер пише сама ВДНГ. У 1960–1970-х на території з'явилися павільйони вже модерністської архітектури: «Багатства моря» (№ 11, 1963), «Вугільна промисловість» (№ 13, 1967), «Авіація» (№ 31, 1969), «Механізація та електрифікація сільського господарства» (№ 12, 1970), «Геологія» (№ 15, 1974) та інші. Біля павільйону № 11 стояв скелет 26-метрового синього кита, який у 1990-х зник. При вугільному павільйоні досі є макет шахти в повну величину. Серед гостей виставки були Шарль де Голль, Йосип Броз Тіто, Хо Ші Мін, Маргарет Тетчер.

Після розпаду СРСР державі стало не до виставки, і до середини 2010-х більшість павільйонів здавали в оренду або вони стояли напівпорожні. Відродження почалося 2015 року з новою командою менеджерів; з 2017 року комплекс очолює Євген Мушкін.

ВДНГ сьогодні: парк, фестивалі, переосмислення

Сьогодні ВДНГ — це 287 гектарів, понад 180 будівель і величезна паркова частина з алеями, ставками й лісом, що переходить у Голосіївський. Тут проходять «Зимова країна» з найбільшою ковзанкою просто неба, книжковий фестиваль «Книжкова країна» (з 2024 року), «Фестиваль кар'єри», благодійний «Кураж», а колишній павільйон № 9 перетворили на перформанс-простір «КИТ». Великі фестивалі на зразок Atlas під час війни переїхали в приміщення з укриттями, але відвідуваність відновлюється: 2025 року комплекс прийняв близько 5,1 мільйона гостей.

Оновлюють і ландшафт. 17 жовтня 2025 року відкрили Терапевтичний сад для відновлення ветеранів і цивільних, спроєктований Big City Lab разом із литовським бюро PUPA. Він потрапив до шортлиста Європейської премії за міський публічний простір 2026 року. Поруч відремонтували історичний фонтан 1958 року, а також басейн між павільйонами № 4, 8 і 10. Війна дісталася й сюди: внаслідок масованої атаки в ніч на 15 червня 2026 року вибуховою хвилею вибило вікна в багатьох павільйонах, найбільше постраждала оранжерея.

Окреме питання — радянська символіка, якої на фасадах досі багато. У 2025–2026 роках на замовлення ВДНГ кураторки платформи «Минуле / Майбутнє / Мистецтво» та дослідники Київської школи економіки провели міждисциплінарне дослідження «(НЕ)виставка». Мета — не демонтувати все підряд, а пояснити ансамбль як простір тоталітарної пропаганди і водночас як працю українських архітекторів і художників. У межах проєкту вперше відкрили для огляду панно в аванзалі Головного павільйону.