Кирилівська церква

Родовий храм Ольговичів на Дорогожичах

Церкву Святого Кирила Александрійського заклав чернігівський князь Всеволод Ольгович, який 1139 року здобув київський стіл. Місце він обрав на Дорогожичах — у північно-західному передмісті, де сходилися шляхи на Чернігів, Вишгород і Волинь і де не раз стояли війська, що йшли на Київ. Точна дата будівництва невідома; уперше храм згадує Іпатіївський літопис під 1171 роком. Найімовірніше, завершували його вже за вдови Всеволода, княгині Марії Мстиславівни.

Кирилівська церква стала усипальницею Ольговичів. Тут поховали саму Марію Мстиславівну, а 1194 року — київського князя Святослава Всеволодовича, того самого «грізного великого Святослава», до якого звертається «Слово о полку Ігоревім». Саркофаги не збереглися, але в західній частині храму досі видно аркосолії — ніші для княжих поховань.

Від монастиря до лікарняної церкви

Після 1240 року обитель занепала й відродилася лише на початку XVII століття, коли ігумен Василь Красовський відремонтував напівзруйнований храм. Після пожежі 1734 року монастир відбудовували за проєктом Івана Григоровича-Барського: у 1748–1760 роках довкола церкви постали муровані корпуси й мури з вежами, а сама церква отримала барокове вбрання — грушоподібні бані, хвилястий фронтон над західним фасадом, ліпні гірлянди довкола вікон. Тоді ж, у 1759–1778 роках, звели триярусну дзвіницю.

1786 року указом Катерини II монастир ліквідували. На початку XIX століття в його будівлях розмістили Кирилівські богоугодні заклади, з яких виросла міська психіатрична лікарня, а церква стала лікарняною. Дзвіницю розібрали 1937 року на цеглу; від монастирського ансамблю лишилися хіба що фрагмент муру з вежею та кілька корпусів на території нинішньої лікарні імені Павлова.

Фрески XII століття

Під бароковим фасадом ховається споруда княжої доби — шестистовпний хрестовокупольний храм із трьома апсидами, мурований із плінфи. Ще краще збереглося давнє малярство. Близько 800 квадратних метрів фресок XII століття відкрили з-під пізніших нашарувань, остаточно — під час реставрації 1970-х років. У бані — апостоли, на вітрилах — євангелісти, на арках — сорок Севастійських мучеників. У нартексі розгортається одна з найдавніших на Русі композицій Страшного суду, а в південній апсиді, дияконнику, — шістнадцять сцен із життя святих Кирила та Афанасія Александрійських, яким немає прямих аналогів у візантійському мистецтві. На стінах збереглися й середньовічні графіті: прохання, молитви, імена тих, хто бував тут сім століть тому.

Прахов, Врубель і київські художники

У 1880-х роках дослідження й оновлення церкви очолив мистецтвознавець Адріан Прахов. Відкриті фрески тоді, на жаль, дописували олійними фарбами, а втрачені фрагменти заповнювали новими розписами. До роботи Прахов залучив молодих художників — серед них Миколу Пимоненка, Івана Їжакевича, учнів Миколи Мурашка. Найвідомішим став 28-річний Михайло Врубель, який приїхав до Києва 1884 року.

У Кирилівській церкві збереглися найважливіші ранні монументальні роботи Врубеля. На склепінні хорів він написав «Зішестя Святого Духа на апостолів», у ніші нартексу — «Надгробний плач», у князівській молитовні — ангелів із лабарами, голови пророків Мойсея і Соломона. Для мармурового іконостаса, виконаного за ескізами Прахова, Врубель написав у Венеції чотири ікони: Христа, Богоматір із Дитям, святих Кирила та Афанасія. Богоматір з її тривожним, майже нерухомим поглядом мистецтвознавці вважають однією з найсильніших його робіт.

Музей і церква сьогодні

У 1929 році храм оголосили музеєм, а з 1965 року він відкритий для відвідувачів як філія заповідника, що нині має назву Національний заповідник «Софія Київська». Кирилівська церква — пам'ятка архітектури національного значення і перебуває в попередньому списку ЮНЕСКО. З 1990-х років тут правила громада Української православної церкви (Московського патріархату); після завершення договору оренди в січні 2025 року його не продовжили, і з травня 2025-го у храмі служить Православна церква України — тепер це осідок її Луганської єпархії. Музейні функції збереглися: розписи доглядають науковці заповідника.

Приходьте вдень, коли у вікна барабана падає світло: тоді найкраще видно і фрески XII століття, і врубелівську «П'ятидесятницю» на хорах. Біля церкви — Кирилівський гай, а за кілька хвилин ходу — урочище Бабин Яр.