Музей Голодомору-геноциду

Меморіал на схилах біля Лаври

Меморіальний комплекс пам'яті жертв Голодомору постав на схилі парку Вічної Слави, поруч із Києво-Печерською лаврою. 2006 року конкурс на його проєкт виграла ідея народного художника України Анатолія Гайдамаки; разом із проєктним бюро «Проектні системи ЛТД» він розробив комплекс із двох черг. Першу чергу збудували 2008 року, до 75-х роковин Голодомору 1932–1933 років, а наступного року на її основі уряд створив музей. 18 лютого 2010 року, одним із останніх указів на посаді, президент Віктор Ющенко надав йому статус національного.

Назва кілька разів змінювалася: спершу «Меморіал пам'яті жертв голодоморів в Україні», з 2015 року — «Меморіал жертв Голодомору», а з 2019-го — Національний музей Голодомору-геноциду. Перехід до однини мав юридичний сенс: статус геноциду в Україні має саме Голодомор 1932–1933 років, тоді як голод 1921–1923 і 1946–1947 років кваліфікують як масовий голод.

Символи меморіалу

Вхід до меморіалу охороняють дві скульптури янголів. За ними — площа «Жорна долі» з кам'яними жорнами: у роки Голодомору активісти розбивали й забирали ручні млини, щоб селяни не могли змолоти навіть жменю зерна. У центрі площі стоїть бронзова дівчинка з п'ятьма колосками — «Гірка пам'ять дитинства» скульптора Петра Дроздовського. Колоски нагадують про сталінський «закон про п'ять колосків», за яким людей засуджували навіть за кілька зірваних на колгоспному полі стебел. Копії цієї скульптури стоять у Вінніпезі та на інших меморіалах в Україні й діаспорі.

Над усім комплексом підноситься 30-метрова Свіча пам'яті, оздоблена скляними хрестами різного розміру: малі символізують загиблих дітей, більші — дорослих. Її основу утворюють чорні металеві хрести, схожі на тюремні ґрати. Біля Свічі — композиція «Жага до свободи» з лелекою, що виривається з кам'яних лещат. Від Свічі відходить алея «Чорних дошок» із гранітними плитами, на яких викарбувано назви сіл, занесених у 1932–1933 роках на «чорні дошки», — дослідники встановили їх уже близько 14 тисяч.

Зала пам'яті

Під Свічею розташована Зала пам'яті — фактично перша експозиція музею. Тут зібрано селянські речі 1920–1930-х років з постраждалих сіл і томи Національної книги пам'яті з іменами майже 900 тисяч померлих у 1932–1933 роках. У 2021 році експозицію оновили: з'явилися інтерактивні екрани з «Цифровим атласом Голодомору», листи іноземного інженера, який писав із радянської України у 1932–1933 роках, матеріали про селянський опір колективізації та відео з 3D-мапінгом про дівчинку Оксанку, чия родина стала жертвою геноциду. Аудіогід доступний десятками мов.

Друга черга і музей у війну

Від початку меморіал задумували лише як першу частину комплексу. Будівництво другої черги — повноцінного музею з експозиційними залами, архівом і науковим центром — розпочали 2017 року, але вчасно не завершили. 2023 року про співфінансування домовилися з урядом Канади, а 2024-го Верховна Рада ухвалила окремі статті закону «Про музеї та музейну справу», які запровадили для музею наглядову й експертну ради з участю міжнародних партнерів і діаспори. Станом на 2026 рік друга черга досі не відкрита.

Під час повномасштабної війни музей працює і проводить онлайн-екскурсії для українських школярів за кордоном. Щороку в четверту суботу листопада, у День пам'яті жертв голодоморів, сюди приходять перші особи держави, іноземні делегації та тисячі киян, а о 16:00 по всій країні запалюють свічки пам'яті.

Як відвідати

Меморіальну частину можна оглянути вільно, прогулюючись від входу з вулиці Івана Мазепи до Свічі й далі алеєю «Чорних дошок». Варто закласти час і на Залу пам'яті під Свічею: експозиція невелика, але потребує уважного перегляду. Після меморіалу логічно продовжити прогулянку до Лаври — до її Святої брами кілька хвилин пішки.