Софійський собор

Собор Ярослава чи Володимира

«Повість минулих літ» записує заснування Софії під 1037 роком і пов'язує його з князем Ярославом Мудрим: собор нібито поставили на полі, де роком раніше кияни розбили печенігів. Новгородський літопис називає дві дати, 1017 і 1037. Митрополит Іларіон, сучасник будівництва, писав, що Ярослав завершив справу свого батька Володимира. На цьому тлі історикиня Надія Нікітенко запропонувала іншу версію: собор заклали 1011 року за Володимира Великого, а освятили 1018-го. Вона спирається на датовані графіті та нове прочитання світських фресок. Більшість фахівців цю гіпотезу не поділяють, однак 2011 року тисячоліття собору відзначили на державному рівні та під егідою ЮНЕСКО.

Храм присвятили Софії, Премудрості Божій, як і головний собор Константинополя. Він був катедрою київських митрополитів, тут відбувалися інтронізації князів і прийоми послів, працював скрипторій і зберігалася книгозбірня Ярослава. У соборі поховали Ярослава Мудрого, Всеволода Ярославича і Володимира Мономаха. Мармуровий саркофаг Ярослава стоїть у північній частині храму й донині.

Мозаїки, фрески і графіті

Первісна Софія була п'ятинавним храмом з тринадцятьма банями, що ступенями здіймалися до центральної, і з відкритими галереями з трьох боків. Стіни мурували з граніту й рожевого кварциту, перекладаючи їх рядами плоскої цегли-плінфи на рожевому розчині. Зовні собор тоді не тинькували.

Найцінніше — всередині. Тут збереглося близько 260 м² мозаїк і 3000 м² фресок XI століття: найбільший такий ансамбль того часу у світі. У головній апсиді стоїть шестиметрова Богородиця Оранта, яку кияни здавна називають «Непорушною стіною»: за переказом, місто стоятиме, доки стоїть вона. Вище, у центральній бані, — Христос Вседержитель, у вівтарі — «Євхаристія». Палітра мозаїк налічує понад півтори сотні відтінків смальти. На фресках, окрім святих, є фрагмент групового портрета родини Ярослава, а в баштах зі сходами на хори — світські сюжети: полювання, скоморохи, кінні змагання. Тисячолітні стіни вкриті давніми написами-графіті, які стали окремим історичним джерелом.

Від руїни до бароко

У 1240 році військо Батия пограбувало собор, але не зруйнувало. Після нових навал XV століття він довго стояв напівпокинутим. 1596 року, після Берестейської унії, Софія перейшла до греко-католиків, а 1633-го митрополит Петро Могила повернув її православним і почав відбудову. До робіт він залучив італійського архітектора Октавіано Манчіні, а 1638 року при соборі заснував монастир.

Сучасний вигляд Софія отримала за митрополита Варлаама Ясинського та гетьмана Івана Мазепи. У 1690–1707 роках над галереями надбудували другий поверх, додали бані й увінчали їх грушоподібними барочними верхами. Тоді ж довкола постав мурований монастирський ансамбль: будинок митрополита, трапезна, хлібня, бурса, брама Заборовського. Дзвіницю звели в 1699–1706 роках, у 1740-х Йоганн Готфрід Шедель перебудував її верхні яруси, а в 1851–1852 роках за проєктом Павла Спарро додали четвертий ярус. Відтоді вона має 76 метрів висоти. На другому ярусі висить дзвін «Мазепа», відлитий 1705 року.

XX століття: музей замість знесення

29 квітня 1918 року в соборі благословили на гетьманство Павла Скоропадського, а 1921-го тут висвятили першого митрополита Української автокефальної православної церкви Василя Липківського. Наприкінці 1920-х Софійська комісія Всеукраїнської академії наук домоглася, щоб собор не знесли. 1934 року територію монастиря оголосили заповідником, а церковне начиння, позолочені іконостаси й ризи вилучили. Під час реставрацій 1950-х років фахівці відкрили з-під пізніших нашарувань фрески XI століття.

1990 року Софійський собор разом із Києво-Печерською лаврою став першим українським об'єктом Світової спадщини ЮНЕСКО. Богослужіння тут відбуваються лише з дозволу заповідника. 15 грудня 2018 року в соборі пройшов Об'єднавчий собор, на якому постала Православна церква України.

Софія під час війни

Від 2022 року заповідник працює з поправкою на повітряні тривоги: під час тривоги відвідувачів відводять в укриття. 10 червня 2025 року вибухова хвиля від російського удару по центру Києва зруйнувала тинькований карниз центральної апсиди на східному фасаді. У лютому 2026 року стан собору оглядала моніторингова місія ЮНЕСКО, а в травні на ньому почали встановлювати сейсмодатчики для постійного контролю вібрацій. 4 вересня 2026 року під час чергової атаки вибуховою хвилею вибило вікна в будинку консисторії, пам'ятці XVIII століття на території заповідника. Восени 2026 року на південно-східному куполі собору почалися протиаварійні та реставраційні роботи, перші за півстоліття.

Що подивитися

Огляд краще почати під центральною банею, звідки видно Оранту, Вседержителя і «Євхаристію». Далі варто піднятися на хори, де у виставковій залі експонують мозаїки та фрески Михайлівського Золотоверхого собору XII століття, зняті з його стін перед знищенням у 1930-х роках. Біля саркофага Ярослава Мудрого добре видно різьблені хрести й рослинний орнамент. Наостанок радимо піднятися на дзвіницю: звідти відкривається вид на Софійську й Михайлівську площі та на бані собору згори. Запасіться часом: на собор і подвір'я потрібно щонайменше дві години.